Принцеса Тютю

Кінець січня – добрий час для того, аби прибрати ялинки, та зробити кінцевий підсумок святам. І це попри розпродаж у магазинах, попри початок року і інші післясвяткові синдроми. Напевне ви дивилися якийсь цікавий аніме-серіал, котрий вважали настільки особливим, що вирішили переглядати саме під ялиночкою, разом із святковим тортиком та кавою чи чаєм. Можливо, ви не настільки ванільно-романтичні, як я, а просто берете щось міцненьке і переглядаєте за комп’ютером. Можливо, в ці дні ви тяжко працювали, і дозволяли собі дивитися аніме по дорозі з роботи… І все ж ви щось таки дивилися, і воно було особливим. Я особисто переглядав серіал «Принцеса Тютю». Перш за все мене підкупила різдвяна музика Петра Чайковського, потім казковий сюжет, а отже, серіал цілком міг стати добрим доповненням свят.

Дія відбувається у певному європейському місті. У ньому є ратуша із годинником, костел, вузенькі вулички, невеликі парки із ставками, академія, вежа – це дуже нагадує німецькі рівнинні міста. Взагалі, в японців є інтерес до європейської культури та архітектрури, котра для них не менш екзотична, ніж для нас японська. І в цьому серіалі це особливо видно.

Був собі в давні часи такий собі Дросельмеєр, автор казок, котрий мав дивну властивість. Його твори обов’язково оживали і втілювалися в реальність. І ось якось він створив казку про Принца, Принцесу, Ворона, Лицаря та… качечку. Втім, казка вийшла з під контролю і тільки рішучі дії Принца призвели все до певної стабілізації. Майстер помирає, а ми починаємо перегляд із звичайного ранку.

Так, це Київська брама

Тим ранком, погожим та літнім, прокидається така собі Ахіру. Вона любить пташечок і підгодовує їх, вона вчиться у академії та вічно запізнюється на заняття, а ще – не найкраща учениця, і тому її часто переводять у клас для відсталих. Дівчина носить на шиї медальон з червоним камнем. Коли він спадає з неї, то вона перетворюється на качку. Така от тютя. Але в неї є одна здатність – перетворюватися в критичних умовах у принцесу Тютю, котра дасть фору в танці будь-кому.

Ахіру посередині

Мрія Ахіру – танцювати з мало не єдиним учнем танцю – Міфо. Він з точки зору Міфо – прекрасний, немов принц, але завжди меланхолічний та сумний, немовби хтось розбив йому серце.

Міфо опікує його друг Факір, наче вірний лицар, він стоїть на сторожі і завжди готовий відбити непрохані вторгнення. І особливо пильним оком він дивиться на Ахіру.

Втім, Міфо має свою партнерку по танцям. Це краща учениця потоку – Ру. Вона і є кінцевою фігурою на нашій шахівниці.

А отже, фігури розставлено і почалася гра. Серіал має 26 серій, більша частина котрих присвячена розвитку стосунків між героями зі згаданого квадрату. До того ж Дросельмеєр, котрий мався б бути давно мертвим, несподівано постійно втручається в справи і впливає на загальну ситуацію в серіалі через свою ляльку Едель. Казка розвивається, аж поки не наступає ендшпіль з досить несподіваною, але як на мене очікуваною розв’язкою. Чи є сюжет казковим – безумовно так. Чи справив він на мене враження?

А от тут є питання. При всій чарівності серіал не зачепив так, як мав би зачепити. Йому бракує або якоїсь скороченості, або якоїсь більшої таємничості. Можливо, мені не зовсім зайшов хід з Міфу, в серці котрого селиться щось від Ворона, хоч це гарний хід, котрий дозволив подружитися Ахіру і Факіру. Можливо, я все ж волів би бачити всю цю історію в скороченому повнометражному варіанті, можливо, мене дещо відлякав Дросельмеєр, котрий регоче в кінці кожної серії. Можливо, графічне виконання не дуже подобалося моєму розбещеному оку.

І все ж я не можу не відмітити романтичність історії і чудову кінцівку, хоч одну з героїнь дуже шкода. І не можу відмітити гарних задумок, таких як розповіді казок перед опенінгом, європейський антураж або антропоморфних тварин, котрі живуть поряд з людьми. А що, це ж казка, а отже можна. Особливо смішний Коте-сенсей, котрому все кортить знайти собі дружину. Настільки, що готовий пропонувати руку та серце студенткам і змушувати їх мало не силою. Втім, хто ж піде за кота заміж?

Не легко і Міфо, адже він має визначити, кому саме належить його серце, і чиє ім’я він має сказати в кінці. І якщо програє Ру, нічого поганого не станеться принаймні для неї. А от для Ахіру все виглядає дещо фатальніше і сумніше.

Додати до цього щось важко, так само, як важко критикувати казку. «Принцеса Тютю» – це  казка, котрій бракує гарного графічного оформлення та ще більшої таємничості. І якщо хтось колись додумається поставити її заново, зробити сиквел, повнометражку, або переосмислити, в нього є шанс на гарне виконання і успіх.