Claymore

Темне фентезі – жанр доволі специфічний, і не підійде любителям ванільних ельфів та єдинорогів. Він взагалі не підійде любителям ванільності. Похмура, темна палітра кольорів, підкреслена жорсткість, часом на межі з жахом, і при цьому світ – підкреслено фентезійний, а значить в ньому може бути місце і битвам на мечах, і вампірам, і демонам. В аніме до цього стилю можна віднести “Берсерка”, “Неверленд” і “Клеймор”. І якщо перший – це типово чоловіча історія про чоловіків та їх справи, друге – про дітлахів, то центром третьої є жінки. Їх називають Клеймор через те, що в кожній з них є частка демона, йому. Ця частинка дає цим молодим дівчатам силу, котра допомагає їм боротися з демонами.

Уявіть собі типову клеймор. Вона має форму у вигляді зручного для мандрів одягу та лат, легких та міцних. Головною збоєю є меч, котрий вони ховають на плечима. Загалом Клеймори не вибагливі, їдять мало, сплять мало, витривалі та сильні. До своїх тіл ставляться доволі байдуже, особливо з точки зору сексуальної наруги. Але ж спробуйте взяти озброєну до зубів майстриню меча! Кожна має свій знак, нанесений на мечі. В залежності від сили вони діляться на ранги, найсильнішою є перша п’ятірка, часом номер один надто сильно виривається вперед від інших. Всі вони об’єднані в одну організацію, котра контролює всіх жінок та спостерігає за битвами з демонами. Особливо вони слідкують за тим, аби клеймори не перетнули межі своїх сил. Бо інакше вони перетворюються на пробуджених йому. А це набагато страшніше, ніж звичайний демон.

Одна з цих Клейморів – Клер. Вона ходить від міста до міста і виконує завдання – знищує демонів. За це не бере жодної платні, за нею з’являться потім. Клер видається нам холодною і байдужою, мабуть, такими на перший погляд здаються всі клеймори. Люди зазвичай уникають Клер, бо відчувають всередині неї непізнану для них силу. Має номер 47, тобто самий останній. І по тому, як вона знищує йому, закрадається думка: якщо це найгірше, то які ж найкращі? Тому то люди й бояться клейморів, бо взагалі їм природно боятися всього надприродного і потойбічного. Лише один кун на ім’я Ракі не злякався Клер. На знак порятунку він викликається добровільно слідкувати за Клер, куди б та не пішла.

Слідкувати за пригодами цієї парочки неймовірно цікаво, як і за всією історією. Вони ходять собі фентезійним світом і виконують замовлення, знищуючи демонів, котрі можуть приховуватися під личиною живої людини. Світ разюче схожий на всі середньовічні. Тут є і церква з цілими священними містами, і міські легенди, і зброя відповідна, і одяг, і побут. Мимоволі ви ловитимете паралелі з “Берсерком”, але цей серіал, на відміну від пригод Ґатса, не викликав у мене такого відторгнення. У дівчат-клейморів є мета, у Клер також є своя мотивація. Всі персонажі доволі живі, і хоча клеймори намагаються бути такими собі беземоційними супергероїнями, за маскою непохитності не можуть приховати своїх емоцій. Найлегше з них витягнути лють і ненависть, азарт і радість від перемоги. Але за міццю лат ховаються і інші емоції, придушені часом та роком долі. 

Та й взагалі,  за ніби звичайною подорожньою історію та битвами проступає глибший сенс, а згодом і з’являються вороги, котрих не так просто подолати. Та чи й вороги вони? Втім, є один суттєвий недолік. Як і “Серця Пандори”, серіал не було закінчено. Аніме явно тягне на продовження, котре і до цього дня не вийшло. І немає жодного знаку, що якась студія береться дозняти манґу до кінця. Тому ми так до кінця і не дізнаємося, на чому будується організація, хто нею керує. Чи дійде до фінальної битви? Яке призначення у Клер на цій шахівниці? Можливо, в манзі ці питання розкриті набагато краще.

А поки ж усім любителям темного фентезі і взагалі фентезі настійливо рекомендую “Клеймор” до перегляду. Ви не знайдете тут типових анімешних ґеґів та жартиків, притаманних шкільним гумористичним анімам. Кольори стримані, притемнені, як і личить жанру. Промальовка не надто деталізована, дещо спрощена, але серіал взагалі розрахований на дорослішу авдиторію, котрій буде важливіший сюжет, ніж яскраві метелики на зелених галявинках. Ну і кров, котра фонтанує з відрізаних кінцівок – вона точно може зламати ніжну дитячу психіку. Приблизно такий ефект справляв “Берсерк” або навіть “Ельфійська пісня”. Можна сказати, що це відголосок тої епохи, коли аніме могло вражати і навіть шокувати як в позитивному, так і негативному сенсі цього слова.