Історія якудза

Історія якудза


Біля витоків знаменитої японської мафії – якудза – стояли міська варта маті-екко, торгова поліція текійя і гравці бакуто…

Усе почалося в Японії 1612 року, через 12 років після великої війни. Армія могутнього Токуґави Іеясу, що налічувала 100 тисяч самураїв, розбила армію Ішіди Міцунарі. Самого Ішіду закопали по шию в землю і стратили тупим мечем. Токуґава Іеясу став фактичним повелителем Японії. Після цієї війни велика армія була розпущена. Натовпи рьонінів (самураїв, які залишилися без господарів) почали збиратися у банди і грабувати селян та городян.

Однією з найвідоміших стала банда Білі мечі – вони носили білі пояси і піхви для мечів. Якщо у «білого меча» не було грошей, він не платив взагалі. Але якщо вони були, то завжди розплачувався тільки «грубими грішми». Чесні торговці, отримавши занадто багато грошей, намагалися дати решту і… тут же втрачали голову. «Білі мечі» ніколи не брали решти, вважаючи це для себе образливим. Ні намісники сьоґуна, ні правоохоронці нічого не могли зробити з бандитами. І ось тоді з’явилися маті-екко.

Спочатку маті-екко (міська варта) створювалися як захист від самурайських банд. Правоохоронцями ставали добровольці, в основному зі селян і городян. Дуже швидко маті-екко стали народними героями. Найпопулярнішими постановками в театрі були ті, де головними героями були міські правоохоронці, які захищають народ від самурайських безчинств. Втім, справжнім маті-екко було далеко до персонажів театру кабукі. Членами міської варти ставали вчорашні хулігани, любителі бійок і авантюристи. Іноді траплялося, що в пограбоване рьонінами село приходив загін міської варти і… замість того, щоб шукати бандитів, довершував грабіж, прирікаючи нещасних на голодну смерть.

Створення загонів маті-екко було на руку і Токуґаві – йому не треба було самому займатися знищенням самурайських банд. Сьоґун набагато більше побоювався своїх колишніх солдатів, ніж ні на що не здатної міської варти. А тому на розбої маті-екко уряд дивився крізь пальці.

Врешті-решт зі смертельної сутички з рьонінами переможцями вийшли саме маті-екко. На подив Токуґави, після перемоги «загони самозахисту» і не думали само розпускатися. Незабаром вони перетворилися на особливу касту, яка поклала початок майбутньому японському злочинному світу…

Вуличні крамарі текійя
Поки маті-екко боролися з самурайськими бандами, в містах з’явилася ще одна біда. Розплодилася величезна кількість вуличних крамарів, які продавали все що завгодно, – від підробного китайського шовку до «настоянок довголіття». Ніхто з цих торговців не платив податків, і дуже часто їхні «товари» виявлялися підробленими і неякісними. Від шахраїв страждали всі – і влада, яка не отримувала податків, і прості японці, і сумлінні купці.

Для боротьби з підробними товарами в містах були створені так звані текійя – загони «народного контролю» з колишніх ринкових торговців. Вони стежили за якістю товару, стягували платню за торгові місця і ловили злодіїв. Про те, яку роль відігравали ці люди, свідчить той факт, що вже у XVIII ст. сьоґун дозволив їм мати прізвища і носити два мечі – ознаку самурайської гідності.

Але, як це часто трапляється, добра справа через деякий час перетворилася на зло. Натрапивши на золоту жилу, текійя почали займатися рекетом, вимагаючи з торговців гроші. Частими стали «розбірки» кланів текійя за перерозподіл сфер впливу. Поступово текійя перетворилися з поліції на кримінальну охорону торгових ринків.

Текійя мали сувору ієрархію, яка перейшла до організацій якудза та існує й зараз. На чолі сім’ї стоїть оябун – батько. Всі інші члени банди, які принесли йому клятву вірності, ставали його дітьми – кобунамі. Батько мав заступника – вакаґашира. Були у банді і «кандидати у члени» – учні. Їх не залучали до серйозних справ, поки вони не доведуть оябуну свою відвагу і відданість.

Гравці бакуто
Незабаром після великої війни у столиці сьоґуна – місті Едо – з’явився новий гральний будинок. Власником був якийсь Бандзуїн Тебей. Хлопець був тямущий, спритний, і незабаром його помітила міська влада. Замок Едо занепав, до того ж місту потрібні були дороги. Але в казні на ремонт катастрофічно не вистачало грошей, і тоді будівництво доручили власникові грального будинку.

Тут Тебей показав свою підприємницьку жилку. Він знайшов чудовий спосіб змусити людей працювати на будівництві безкоштовно. Ні, Тебей нікого не гнав палицею, не бив і не кидав до в’язниці. Він чинив витонченіше – всіх робітників, задіяних на будівництві, запрошував до свого грального будинку, спокушаючи можливістю фантастичних виграшів. І довірливі роботяги програвали більшу частину платні в популярну гру ойтьо-кабо (аналог американського «блек джека»). А наступного дня їм виплачували платню… програними вчора грошима!

Нових робітників Тебей також залучав без особливих зусиль. Його люди помічали неробу, що гуляв по місту, і запрошували його у гральний дім. Там у нього спочатку витягали всі гроші, потім дозволяли грати в борг і… знову обчищали до нитки. Природно, борг віддавати було нічим, і заповзятливий шулер тут же пропонував відпрацювати на будівництві.

Дуже швидко Тебей створив цілу організацію – бакуто, яка контролювала весь гральний бізнес в Едо. Як і в текійя, серед гравців було встановлено залізну дисципліну. Саме серед бакуто з’явився і зберігся до наших днів обряд юбіцуме – відрізання фаланги пальця за провину. Бакуто, який не виконав обіцянки або наказу, при всіх відрізав собі фалангу і простягав її своєму командиру. Той міг прийняти «подарунок», і тоді член банди вважався прощеним, або відхилити, і тоді невдаху чекала смерть. Серед бакуто часто можна було зустріти людей з укороченими мізинцями на обох руках.

Історія якудза

Відрізаний мізинець члена якудза через провину.


Саме гравці бакуто стали батьками-засновниками японської якудзи. Поступово до них пристали занепадаючи загони маті-екко, а потім і текійя. Так з’являється організація, яка в ХХ столітті почне називати себе якудзою.

До речі, сама назва японської мафії походить від улюбленої карткової гри Бандзуїна Тебея. Гра називалася ойтьо-кабо, і сенс її полягав у тому, що всім учасникам роздавалося по три карти, кожна з яких мала цифрове значення. Виграв той, у кого остання цифра суми трьох карт була більшою. Давньояпонською мовою я – «вісім», ку – «дев’ять» і са – «три». Іншими словами, якудза – це позначення найгіршої і програшної комбінації (8+9+3=20, остання цифра нуль).

Самураї ХХ століття
Якудза проіснувала без змін до Другої світової війни. Вже тоді бандити інтенсивно співпрацювали з представниками влади. Їхня допомога була неоціненною у проведенні виборчих кампаній – вони займалися збором компромату, шантажем і залякуванням (як у нас «тітушки»). Зазвичай бандити виступали на боці політиків-мілітаристів і ультранаціоналістів. Але війна все поставила з ніг на голову. По-перше, велика частина якудза опинилася в армії, а по-друге, те, що раніше приносило дохід, стало невигідним. З’явилися банди гурентай – хуліганів, які взяли під контроль весь чорний ринок Японії. Гурентай, злившись із залишками класичних якудза, сформували ту саму організацію, яку ми сьогодні знаємо.

У 1950 році окупаційна американська адміністрація заявила, що… не зможе впоратися з якудзою! А ще через 13 років чисельність бандитів якудза перевищила 184 тисячі чоловік з 5200 «сімей»!

Якудза, як і всякі бандити, мають особливі правила поведінки. Тільки, на відміну від злодійських «понять», у них діє щось подібне на кодекс самурайської честі. Якудза вивчають фехтування і літературу, а насильницьку смерть сприймають у кращих самурайських традиціях як неминучий і благодатний кінець. Якудза не може займатися жодним іншим бізнесом, крім справ «сім’ї», не може видавати своїх «братів» поліції і зобов’язаний користуватися в розмовах тільки спеціальним жаргоном. Якудза ніколи не виправдовуються і не визнають помилок, вважаючи, що таким чином можуть втратити свою честь і честь клану. Якудза не може претендувати на жінку іншого якудза. До речі, жінки не можуть бути якудза – їм просто не вірять. Єдиними шанованими жінками в родині є дружини оябунів. Їх називають «старшими сестрами» і слухають їхніх порад, якщо оябун заарештований.

Банда – це основна бойова одиниця якудза. Керує бандою «молодший брат» – сятей, у нього в підпорядкуванні – бригадири вакасю. А ті вже командують простими якудза. У банді може бути від 20 до 200 чоловік. Під час прийому в «сім’ю» новопосвячений проходить спеціальний ритуал – сакадзукі. Він п’є саке з однієї чашки з оябуном – так вони стають родичами.

Весь світ якудза ділять на дві частини: якудза і катаген. Катаген – це ті, що не перебувають у якудза, а тому з ними можна робити все що завгодно. Правда, є одна заборона, яка суттєво відрізняє якудза від всіх інших бандитів, – катаген заборонено вбивати, крім тих випадків, коли вони загрожують діяльності «сім’ї».

Ямаґучі гуммі
Сьогодні одним із найпотужніших угрупувань якудза вважається «Ямаґучі гуммі». Ієрархічна драбина цієї сім’ї закінчується не на «молодших братах», а на «онуках» і «правнуках». Іншими словами, членів у банді стільки, що довелося створити ще два додаткові ступені. Довгий час на чолі угруповання стояв Кадзуо Таока – особистий друг двох прем’єр-міністрів Японії. У 60-х роках Таока захопився мистецтвом. І одразу ж в кінопрокаті з’явилося кілька картин, де якудза представляли такими собі благородними розбійниками на кшталт Робіна Гуда.

Помер Таока, як і годиться якудза, від отриманих ран. Охоронець одного з убитих за наказом Таока якудза присягнувся помститися всесильному оябунові. Незважаючи на потужну охорону і майстерну конспірацію, месникові вдалося вистежити Таока і розстріляти його. Одна з куль потрапила Таоці в шию. Але оябун залишився живим. Протягом року лікарі боролися за життя Таоки, але марно. Похорон бандита за пишністю поступався хіба що імператорському.

Якудза досі не бажають відходити в минуле. У японському суспільстві вплив мафії залишається сильним. У зв’язках з якудза серйозно підозрюють Іошіро Морі, прем’єр-міністра Японії. Фотографії прем’єра, на яких він був зображений разом із впливовими членами клану, обійшли всі японські ЗМІ. Коїдзумі, який став наступним прем’єр-міністром, спробував здобути політичну вигоду з кримінальних зв’язків свого попередника. Він оголосив якудза війну. Результат не забарився – через рік його рейтинг впав з 70 до… 35%!

Складно сказати, в яких сферах бізнесу у якудза немає своїх інтересів. Зрозуміло, «сім’ї» контролюють торгівлю наркотиками, зброєю і гральний бізнес. На батьківщині розмах бізнесу якудза і зовсім феноменальний. За даними багатьох експертів, з ними узгоджують 87% кредитів, які видаються в країні! Багато банків, ломбарди, позикові каси, магазини, що торгують в кредит, – під їхнім контролем. Бюджет угруповань якудза у сім разів перевищує бюджет корпорації «Тойота»!

Серед якудза поширена мода на спеціальні татуювання. У XVIII столітті японською мовою було перекладено популярний китайський роман «Суйкоден», в якому розповідалося про зграю шляхетних розбійників. Ілюстрації до роману виконали знамениті на той час майстри Хокусай і Куніеші – і розбійники на них були зображені з ніг до голови вкриті татуюваннями.

Не дивно, що японські бандити, які спочатку вважали себе захисниками простого народу від самурайського свавілля, одразу ж перейняли цю моду. До цього моменту в кримінальному середовищі була поширена традиція нанесення лише одного виду татуювання – за кожне порушення на зап’ясті татуювали чорне коло. Тепер же кожен якудза міг передати малюнком на своєму тілі все, що хотів сказати друзям чи ворогам.

Процес нанесення татуювання – іредзумі – був серйозним випробуванням для якудза. Повний сеанс татуювання міг зайняти до… 100 годин! Таке могла витримати тільки людина з величезною силою волі.


Візерунок з хризантем означав стійкість і рішучість, з півоній – багатство і успішність, з квіток вишні – швидкоплинність життя. Дракон свідчив про силу людини. Не менш чітку інформацію несли фігури інших тварин і рослин та образи буддійського пантеону. Досвідчена людина могла читати татуювання якудза як книгу, в якій описувалося минуле бандита, було вказано його статус і навіть мрії та надії.

Ходили легенди, що справжній майстер може створювати невидиме татуювання. У звичайних умовах малюнок непомітний, а проступає лише після гарячої ванни, коли температура шкіри підвищується.

Автор: Андрій Семів
За матеріалами журналу «Маловідома історія: далеке і близьке» № 1 (9), січень, 2017 р.
Назад
  • Перегляди: 827
  • Коментарі: 0
Доброго дня, Ви зайшли на сайт як гість.
Просимо Вас зареєструватись або зайти на сайт під своїм ім'ям.

Коментарі

b
i
u
s
|
left
center
right
|
emo
url
leech
color
|
hide
quote
translit